Ви будете сміятись, але Зеленський в неділю видав свіже “Урбіс ет орбіс” – послання, в сенсі. Послав він, як завжди, нас, українців.
Причому звернувся до традицій посилання класичного (для нього) періоду: квітень 2011 року. Коли вже всім, навіть найбільшим фанатам “міцного господарника з Єнакієвого”, стало ясно, що “Покращення вже сьогодні” не буде ні сьогодні, ні завтра. І коли Азаров видав своє безсмертне: “Не треба скіґліті, треба браті лопату…”.
Зеленський розгорнув думку ширше: “Не нити, не скаржитися, не ховатися, не жалітися на когось”. Тобто, з лопатою не ризикнув зв’язуватись. Логічно: коли це казав Азаров, до лопати і Каддафі ще лишалось півроку. А після жовтня 2011-го державним діячам, котрі стрімко втрачають популярність, згадувати в публічних заявах про лопату якось не комільфо.
Крім закликів “не скаржитись і не жалітися” (ну, логічно: 73% самі обрали, їх попереджали), Зеленський також здійснив цікавий камінаут: “…Наші традиційні соціальні відносини, в яких роками працювало огидне правило: корумпованій меншості закон не писаний, а більшості – злидні, несправедливість, обман”. В принципі, після історій з “Епіцентром”, з братом Єрмака, з “Машкіним дєдом”, з наказом №330 “штрафи за вогонь у відповідь”, з в.о.голови АМКУ, з НАБУ і нетонучим г* Ситником, з Юрченком, з тернопільським корумпованим “дводенним прокурором”, з видатками на владу і охорону влади в бюджеті-2021… Після всього цього і так всім вже все ясно щодо “традиційних соціальних відносин” для кварталівців. Але ще й прямо про це заявити… Тоді причини шукати марно.
Хоча є і перспективна заява: “Мова зараз про те, куди ми все-таки хочемо в підсумку дійти? І чи хочемо?”. Здається, Зеленського хтось змушує помалу замислюватись про Ростов? Бо в контексті частоти сигналів про факапи як в лічильника Гейгера, а також падіння рейтингів (в Зеленського сповз нижче 30% ще до платіжок за тепло, “слуги” в деяких міськрадах плавають в районі 1,5%) інакше це трактувати складно.
Але дещо насторожує раптовий вихлюп в стилі Добкіна-молодшого: “Ось чому потрібно, щоб блищали очі. Щоб усупереч. Щоб усі навколо бачили бажання йти та боротися. По-іншому ніяк”. Гм… Кризові часи прямої загрози все ж вимагають адекватності і тверезості від найвищих посадовців. Українцям точно не треба, щоб у влади “блищали очі”. І “щоб усупереч” теж не треба. Тоді владі краще дійсно швиденько визначатись “куди ми все-таки хочемо в підсумку дійти”. І подбати про квитки.
