З тих пір на території Росії більше ніколи не було навіть натяків на демократію

Ця табличка встановлена на меморіалі, що на річці Шелонь. Там помилки немає, в російській історії це дійсно подається як “битва за об’єднання руських земель”.

Інший погляд на цю подію – битва за демократію. Точніше її кінець на Росії.

З одного боку бився Новгород.

Заможна бізнес республіка, через яку йшов майже весь імпорт-експорт з Ганзейського союзу (торговельний союз північних міст). Ганза як торговельного партнера на Русі визнавала лише Новгород, купуючи там шкури, сіль, деревину. Натомість через Новгород на Русь йшла тканина, предмети розкошів тощо.

Землі Новгород мав чимало. Володіння купців простягались аж до Уралських гір на сході, і до Білого моря на півночі. Новгород не постраждав від монголської навали, бо монголи туди просто не доїхали.

Новгород був умовною демократією. Формально вони визнавали владу князів, які мали право чинити суд та відповідали за оборону. Але усі важливі економічні питання вирішувало віче, потім ці рішення затверджував умовний Сенат – рада “золотих поясів”, представники заможних родин та духовенства. Символом новгородської демократії був величезний дзвін, яким скликали народ на віче.

Новгородці вважали себе окремим народом, зі схожого з московитами у них була лише релігія і в більшій мірі мова.

З іншого боку було Московське князівство. Яке майже дві сотні років знаходилось у васальній залежності від монголів, виплачувало їм данину, і отримувало дозволи на призначення нових князів. Ситуація змінилась при князівстві Івана ІІІ. Він зміг послати монголів нахрін, скориставшись слабкістю Орди та внутрішніми чварами між ханами. І почав дуже швидко збирати землі, тобто завойовувати їх. А також почав будувати абсолютну монархію, де влада князя йде від Бога, і слово його закон.

Прибравши до рук сусідні невеликі князівства, він вирішив розправитися з Новгородом. По-перше, вони були багаті, по-друге, вони були незалежні, по-третє, вони хотіли в Європу.

Новгородці вели перемовини з Литовським князівством про союз. Литовський князь Казимір княжив у місті. Коли помер новгородський єпископ, містяни попросили нового у Київської метрополії, а не у Москви.

Все це дуже розлютило Івана ІІІ, і він зібрав “хресовий похід” проти “зрадників”. На допомогу покликав сусідніх князів та ханську кінноту.

Цими силами вони змогли легко розвалити народну міліцію Новгорода на річці Шелонь. Це був нищивний удар для республіки. Загинули тисячі найкращих воїнів, інші були закатовані у полоні (історик Микола Костомаров свого часу організував експедицію на місце битви, і знайшов братську могилу захисників Новгорода, тисячі тіл просто кинули на березі річки і засипали піском). Лідер спротиву Дмитро Борецький був закатований та страчений. Його справу продовжила його мати – Марфа Борецька Посадниця (посадник – вибірна посада виконавчої влади республіки).

Ситуацію погіршили і чвари всередині самого Новгорода. За стінами міста активно працювала промосковська опозиція з лояльних до московитів бояр та посадських. Вони навіть спорядили до Івана ІІІ послів з проханням прийняти місто під його крило і з визнанням його Великим князем Новгорода. В Москві цей фарс прийняли і підіграли йому, князь милостиво погодився взяти опіку над республікою, але республікою вона вже не мала бути.

Остаточно республіка померла у 1478 році, коли війська Івана ІІІ обложили місто і змусили новгородців підписати капітуляцію. Землі республіки увійшли до складу Московського князівства, віче більше ніколи не збиралось, дзвін вивезли до Москви і переплавили. Посадницю Марфу силою постригли у монахині та заховали у келії серед глухих лісів.

З тих пір на території Росії більше ніколи не було навіть натяків на демократію.

Джерело

Загрузка...

Реклама

загрузка...

Поширюйте матеріал

попередня статтяФіаско Зеленського
наступна статтяДроздов: Я бачу цілеспрямовану атаку на всі проукраїнські середовища
Загрузка...