Євробачення? Чому “патріоти” не мають питань про влади?!

Патріотично налаштовані громадяни все ніяк не вгомоняться, обговорюючи недостатню національну свідомість співочого дуету Anna Maria (сестри Ганна та Марія Опанасюк), який вийшов у фінал національного відбору на «Євробачення-2019».

Бо сестри, бачте, невпевнено відповідали на запитання «чий Крим?» і замість того, щоби волати, що «Крим – це Україна», говорили чистесенькою українською мовою: «Крим – наш», маючи на увазі, що вони народились і виросли на півострові.

Цікаво, а чому патріоти причепились до співачок і не питають «чий Крим?» у директора Національного антикорупційного бюро України Артема Ситника, який в серпні 2017 року продав свою земельну ділянку в окупованому Севастополі за законами Російської Федерації та сплатою мита до російського бюджету:

Проблема директора НАБУ Артема Ситника полягає не в тому, що він хабарник, що жадібний до грошей і демонстративно плює…

Gepostet von Volodymyr Boiko am Montag, 29. Oktober 2018

Не виникає в політично стурбованих і запитань до посла України в Канаді Андрія Шевченка, який пішов шляхом Ситника й також потайки продав належні йому 2 га благословенної кримської землі за російськими законами:

Під рубрикою «Геть від Москви!»Колишній журналіст 5-го каналу, а нині – посол України в Канаді, Андрій Шевченко,…

Gepostet von Volodymyr Boiko am Samstag, 9. Februar 2019

Ба більш того, патріотично налаштована громадськість немає жодних запитань про приналежність Криму до народного депутата Антона Геращенка, який ще в 2015 році публічно запропонував передати окупований Севастополь у формальну оренду Росії, щоби допомогти Путіну «зберегти обличчя» та уникнути санкцій за анексію української території. За моєю заявою відносно Антона Юрійовича прокуратура Автономної Республіки Крим (у екзилі) у квітні 2017 року таки зареєструвала кримінальне провадження за ознаками державної зради. Але за два роки слідство обмежилось лише допитом заявника, тобто мене, і допитом Геращенка. Ось подробиці цієї справи:

Розум, честь і совість нашої епохи (до дня народження Антона Геращенка)

І, звісно, патріотів не бентежить та обставина, що міністр молоді та спорту України Ігор Жданов та його перший заступник Євген Гоцул ще в 2015 році визнали Крим російською територією, продали Росії за 170 тис. доларів право виставляти на міжнародних змаганнях кримських легкоатлетів, а виручені гроші привласнили:

Як встановили британські вчені, якщо міністру молоді та спорту України Ігорю Жданову відрубати голову, то він буде…

Gepostet von Volodymyr Boiko am Sonntag, 16. August 2015

А тому, любі друзі, замість того, щоби чіплятись до приватних осіб, якими є Ганна та Марія Опанасюк, запам’ятайте: Крим – це Росія. Бо інакше Ситник, Жданов і Гоцул давно вже знайомилися б з меню Лук’янівського СІЗО, Шевченка доставили б у Київ з Торонто в наручниках, а Геращенко відбував би покарання в Менській виправній установі.

Україна давно передала Крим у повноправне володіння північному сусіду, причому – разом з Керченською протокою. І саме тому для України немає великого сенсу звертатись до міжнародних судових чи арбітражних органів з вимогою зобов’язати Росію повернути окуповану територію або хоча б усунути перешкоди у вільному користуванні морським шляхом.

Бо суд цікавитиме не тільки наявність формальних підстав для претензій, але й правозастосовча практика. Тобто – те, як Україна відреагувала на захоплення Росією території Кримського півострова, розгортання там військових баз і початок будівництва Кримського моста, введення в експлуатацію якого неминуче мало потягнути російське володарювання в Керченській протоці.

А ось як відреагувала Україна на анексію своєї території. По-перше, Кабінет Міністрів України 7 травня 2014 року прийняв постанову №148, якою встановив порядок продажу електроенергії в окупований Крим, оскільки в умовах енергодефіциту Росія не могла ані розпочати будівництво моста, ані облаштувати нові військові бази на півострові. Ця постанова, до речі, чинна донині:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/148-2014-%D0%BF

Наприкінці 2014 року Порошенко зажадав укласти новий договір на поставку електроенергії окупантам – але тепер вже споживачам Кримського федерального округу Російської Федерації. Оскільки директор Укрінтеренерго Володимир Зіневич відмовився визнавати Крим російською територією, 5 грудня 2014 року слідчий Генеральної прокуратури вдягнув на нього наручники та відправив у Ізолятор тимчасового тримання (начебто – за закупівлю неякісного вугілля в Південно-Африканській Республіці), а переляканий заступник директора Укрінтеренерго зробив те, що від нього вимагала Адміністрація Президента. Після чого Зіневича випустили, а справу проти нього закрили.

У листопаді наступного, 2015-го, року міністр енергетики Володимир Демчишин заявив, що постачати електроенергію окупантам – це дуже вигідно й за 10 місяців Україна, мовляв, заробила на цих поставках 300 млн. грн.

https://economics.unian.ua/…/1191738-demchishin-rozpoviv-sk…

Але в такому разі є велика ймовірність, що міжнародний арбітраж визнає, що Україна продала півострів за 300 млн. грн. і нині ухиляється від оформлення відповідної угоди. Бо з правової точки зору кримська ситуація аналогічна випадку, коли один громадянин купляє в іншого будинок: сторони погоджують ціну, продавець отримує гроші, а потім відмовляється йти в нотаріальну контору та посвідчувати договір. У випадку з будинком суд виходитиме з поведінки сторін і визнає договір купівлі-продажу дійсним, хоча з вини продавця й була порушена встановлена законом нотаріальна форма угоди. Так і з Кримом – якби Україна вважала б Крим своєю територією, вона б не постачала агресору електроенергію й не вихвалялася б заробітками від торгівлі. А вищі українські чиновники не продавали б (принаймні, не робили б це безкарно) свої земельні ділянки в Криму за російськими законами.

Тому дуету Anna Maria я раджу носити з собою ось цю сторінку договору про поставку Україною електроенергії споживачам Кримського федерального округу Російської Федерації і у відповідь на запитання «чий Крим?» показувати абзац 2 пункту 1.1.

Загрузка...