Є люди, у яких, на жаль, карантин пожиттєво

Вони народились із серйозними діагнозами, отримали важкі травми чи заслабли з віком. Їхні хвороби дозволяють гуляти, відвідувати кіно і парки, бачитись з друзями. Але вони все одно змушені лишатись вдома.

Бо в Україні майже немає інфраструктури для людей з інвалідністю. Навіть вихід із під’їзду – важка перепона, яку мало хто може здолати самотужки. А ще – немає достойної допомоги від держави і складно знайти роботу, щоб прогодувати себе. Супермаркети, автобуси, державні установи не обладнані навіть елементарними засобами для людей із особливими потребами.

Поки ви милуєтесь природою з вікна і будуєте плани на той час «коли все це закінчиться», подумайте про тих, для кого цей час не прийде. Тільки об’єднавши зусилля ми зможемо зробити так, щоб карантин закінчився для всіх.

***

На світлинах провідую Сергія Едуардовича з Рівного, який пересувається на візку і виживає на мізерну пенсію, він просив спростити процедуру отримання субсидії для людей з інвалідністю;

бабусю Женю з села Заруддя на Тернопільщині, яка не може ходити, вона жалілася, що донька отримує копійки від держави по догляду за нею;

молодого хлопця Юру, який попри важку хворобу, працює юристом і забезпечує родину, він мріє про те, щоб у людей з інвалідністю було більше можливостей реалізувати себе.

Джерело

Загрузка...