Яким прем’єром буде Гончарук?

Сьогодні це найбільш ймовірна кандидатура, а також гарне поєднання професіоналізму, компетентності та політичної гнучкості.

Я не знайомий з Гончаруком особисто, але судячи з того, що говорять і пишуть, він людина дуже професійна. Компетентна не тільки в економічних, а й політичних питаннях.

Гончарук прийшов у офіс за рекомендацією Богдана, що дуже важливо. І був ледь не єдиним «свіжим і новим», оскільки всі інші або працювали в команді Зеленського до того, або прийшли пізніше. Варто відзначити, що Гончарук досить швидко став своїм для команди, а також отримав довіру Зеленського, що, як кажуть, непросте випробування.

Депутати, які спілкувалися з Гончаруком, говорять, що він вміє знаходити спільну мову і відчуває, коли потрібно справити враження. У нього, мабуть, є те саме апаратне чуття, необхідне не тільки в політиці. Гончарук — командний гравець. А це і менеджерські якості, і готовність діяти за узгодженими правилами та позиціями, а також старанність, яку хочуть бачити в майбутньому прем’єрі. Сукупність усіх цих якостей і визначила вибір Зеленського.

Головне питання, чи буде він самостійним? На перших порах, принаймні півроку — навряд чи. По-перше, знадобиться час на адаптацію. Гончарук працював разом з урядом, поруч з урядом, радником у деяких міністрів — і це все ж трохи інша функція. Зараз йому потрібно буде керувати.

Перед ним буде ряд резонансних ініціатив, а також проблемних, непростих питань, пов’язаних з економікою. Ринок сільськогосподарської землі, податкова політика, дерегуляція — обсяг роботи дуже великий. І тут головне не демонструвати своє его, а з усім впоратися. Але, як мені здається, Гончарук людина обережна і гнучка. А тому не буде поспішати з демонстрацією своєї самостійності. Для початку йому доведеться щільніше і надійніше всістися в прем’єрському кріслі.

До того ж, ми ще не знаємо склад нового Кабміну. А з нього ще потрібно буде зліпити команду. Зрозуміло, що там будуть зв’язки з певними групами. Раніше це були партії, які делегують міністрів, а зараз — різні бізнес-політичні угруповання. Вони завжди існують як в держапараті, так і в різних технократичних колах.

У міру того, як Гончарук освоїть важелі управління Кабміном, налагодить свої власні зв’язки з парламентом, а особливо фракцією «Слуги народу», керівниками окремих парламентських комітетів, впливовими людьми, а також збереже відносини з різними фігурами в Офісі президента і самим Зеленським, і буде залежати ступінь його самостійності.

Мені здається, що Зеленський належить до тієї категорії людей, які, на відміну від Порошенка, готові давати якийсь карт-бланш, делегувати певні повноваження. Будемо відверті, Зеленський не більший фахівець в економіці, ніж у питаннях зовнішньої політики. Тому я думаю, що він потенційно готовий довіряти майбутньому прем’єру. Аби результати роботи його влаштовували, не викликали громадського відторгнення і конфліктів.

Важлива і робота з міжнародними партнерами. Раніше Гонарчук працював у організації BRDO, яка так чи інакше пов’язана з ними, зокрема з ЄС, а також сприяла економічним реформам в Україні, зокрема дерегуляції. Тому, наскільки я розумію, ставлення до нього досить позитивне — немає заперечення або упередження. Ну, а далі все буде залежати від того, наскільки новий прем’єр виявиться ефективним. Якщо покаже гарні темпи і креативність у проведенні структурних реформ, а також продемонструє некорумпованість — якусь додаткову вартість в реформаторському процесі — тоді питань не буде.

За моїми спостереженнями, за кордоном з певною обережністю ставилися до Гройсмана. На це було багато причин. Але потім стало ясно, що незважаючи на не найкращу освіту, досвід роботи мером, а не технократом з бізнесу, він виявився досить надійним прем’єром, який ефективно взаємодіяв з нашими партнерами. У випадку з Гончаруком передумов для такої взаємодії навіть більше.

Не схоже, що Гончарук популіст. Хоча мені здається, що йому доведеться шукати якийсь баланс між продовженням реформ, як це бачить Вашингтон (перш за все МВФ) і Брюссель, і вирішенням класичних питань на кшталт тарифної проблеми, де важко без популізму.

Його потенційне слабке місце — публічна комунікація. Все ж Гончарук не був публічним до призначення, а для прем’єра це важливо. Від того, як його будуть сприймати — не тільки Зеленський, парламент і голови фракції, а широкий загал громадян, виборців, простих обивателів — теж залежить багато чого.

Попередньому прем’єру доводилося приймати непопулярні рішення, а тому зіткнутися з, м’яко кажучи, досить критичним ставленням. Гончаруку теж доведеться про це думати — в тому, що стосується інформаційного забезпечення реформ, проблеми раніше були величезні. З іншого боку, потрібно буде знайти золоту середину: бути зрозумілим і прийнятним для простих громадян, але й не викликати роздратування і підозр у головного начальника країни. А це теж мистецтво.

Джерело

Загрузка...