Насправді головна проблема – не в імовірних виборах на окупованих територіях, не у невизначеності з кордоном, не в цілком очевидно прихованих від суспільства домовленостях з Путіним і навіть не в загрозливій фонетиці прізвища «Штайнмайєр».
Головна проблема – в прецеденті, який полягає в тому, що окремий регіон України за активної військової підримки сусідньої держави, зі зброєю в руках, вбиваючи своїх співгромадян, збиваючи іноземні цивільні літаки і знищуючи інфраструктуру, може вибороти собі право на автономію (якими б витонченими евфемізмами цю автономію не маскували в нормативних документах).
Я не маю жодних сумнівів, що Росія зможе створити ілюзію виводу своїх військ з території України так само, як вона створювала ілюзію їх відсутності на ній. Я переконаний, що Росія знайде спільну мову з іноземними спостерігачами, заливши їх горілкою, засипавши кокаїном і заїбавши хвойдами – ми все це вже бачили. Я знаю, що «народні» міліціонери, прокурори і судді в Луганську і Донецьку спокійно витягнуть із шухляд свої старі жовто-блакитні посвідчення і продовжать працювати, надійно прикрившись «особливостями місцевого самоврядування». Тобто вибори проведуть, точніше створять ілюзію виборів аби світ нарешті стулив пельку.
Але ми мусимо пам’ятати: все, на що погоджується Росія – підстава, чергова смертельна пастка і жодні гаранти або міжнародні інституції не допоможуть нам її уникнути. Росія ще не досягла того рівня безсилля та стагнації, коли укладати з нею домовленості було б принаймні відносно безпечно.
Окупований Донбас руйнує Росію, висить на її шиї, знекровлює її. Я не розумію, чому Україна мусить заважати цьому надзвичайно вигідному для людства процесу.
