Скажіть, а лише мені здається, що день сьогоднішній – точка зворотного відліку для Зе?
Ні, рейтинг може ще навіть трішки вирости десь у вересні, коли, наприклад, скасують депутатську недоторканність, а далі… а про «далі» потім. Обмін полоненими, який не може не викликати радості, але насправді є наслідком міжнародної конк’юктури, а не переговорних здібностей «слуги народу» теж може додати балів новій владі.
Те, що на Марш захисників зібралося в рази більше людей, ніж на офіційні заходи за участі президента з насиченою шоу-програмою (багатьом таке ж, на жаль, подобається) – символічно.
В найбільше для держави свято Незалежності влада воюючої країни, яка звикла купатися в променях слави і народної любові, враз отримала порчуханку. І таку болючу.
Десятки тисяч киян і гостей столиці вийшли підтримати бійців, волонтерів, медиків і капеланів, родини загиблих і скалічених на фронті – аплодували і ставали на коліна.
Десятки (!) тисяч (!) – в (!) рази (!) більше (!), ніж прийшло на безкоштовний концерт чинного президента-кумира за участі інших популярних артистів.
Десятки мільйонів це побачили. І багато з них задумається вже сьогодні. І навіть, якщо досі покладає надії на Зеленського – у серці і розумі щось відкладеться, ставши першим синдромом майбутньої недовіри.
На корупційні схеми просто сідають інші люди. Це вже видно. Але виборець, який вірить в казку, цього бачити наполегливо не хоче, його зір затьмарений власною вірою в новий шлях країни.
Узурпація влади – перетворення парламенту в філіал офісу президента; внутрішні конфлікти нової влади, викликані лише міжкнязівською міжусобицею в бажанні влади, а не дискусією щодо шляхів розвитку України; нерівні умови для лояльного і не лояльного бізнесу – все це виборець теж не хоче бачити.
Але потім прийде перша платіжка за комуналку в сезон – і виборець згадає все.
І почне плюватися в намальовану самим собою ікону.
І так символічно, що задуматися його змусили кращі з кращих – ті, хто життям, здоров`ям і свободою ризикував на війні за Незалежність.
Ті, хто пройшов Маршем захисників сьогодні вулицями Золотоверхого Києва, а не аплодував чудернацькій промові чинного президента (!) про «перший МакДональдс в Києві», жодного (!) разу не згадавши їм ворога – Росія – і жодного разу не назвавши її агресору. Та комічному псевдопатріотичному псевдорепу від екзальтованої панянки в дивному капелюшкові.
Та Україна витримає і це.
І рано чи пізно розум переможе телевізор.
Ще раз усіх зі святом!
Україна – буде!
