Сергій Жадан про війну з Росією та передвиборчі обіцянки Зеленського

Думаю, суспільні настрої відчувати насправді не так складно. Ми – народ емоційно щирий і відкритий, достатньо просто вміти слухати, аби почути, чим живуть співвітчизники.

Хоча, іноді цікаво співставляти власні відчуття з офіційними даними. Скажімо, згідно з результатами останнього опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг», головним суспільним запитом суспільства до президента країни є припинення бойових дій на Донбасі. Себто, закінчення війни. Себто, мир. Боротьба з корупцією чи підвищення соціальних стандартів сьогодні для українців не є такими важливими. Що цілком логічно. І цілком зрозуміло. Країна воює шість років. І навіть ті, хто війну ігнорує й не помічає, все одно живуть в країні, яка воює.

Не дивно, що саме це питання (яке мимоволі переходить у претензію) до президента є сьогодні головним. Миру хочуть усі – і ті, хто воює, і ті, хто не помічає цю війну, і ті, хто вважає Росію агресором, і ті, хто готовий зустрічати російські танки квітами. Зрозуміло, що війна є каменем, який не дає країні рухатися, який тягне її на дно. Зрозуміло, що саме війна визначає нині наше майбутнє. Єдине, що не зрозуміло – як її завершити. Звідси, гадаю, і цей запит до влади. Влада обіцяла завершити війну, влада має це зробити. Інакше в неї будуть проблеми.

Тут ще така річ – президент Зеленський уже не перший український президент, для якого питання завершення війни може стати ключовим. Президентська історія його попередника теж, за великим рахунком, оберталася довкола подій на Донбасі – від обіцянки завершити АТО за лічені години, через події серпня 14-го, до того моменту, коли більшість суспільства дозволила переконати себе в тому, що це саме йому, президенту, вигідна ця війна. Не в останню чергу Володимир Зеленський теж переміг завдяки обіцянці завершити бойові дії. Запропонувавши максимально невибагливу й максимально нездійснену формулу – «просто припинити стріляти», якої українцям виявилось цілком достатньо, аби повірити й зробити свій вибір на користь нового обличчя.

Питання ще і в тому, що за подібні обіцянки обов’язково доведеться відповідати. Надто болючими й серйозними для суспільства вони є. Попередній президент за свою обіцянку завершити АТО в максимально короткий термін відповів завершенням своєї каденції. Чинний президент, хоче він того чи ні, теж змушений буде відповідати за обіцянку припинити стріляти. А ось чи зможе він це зробити – питання відкрите. Чесно кажучи, поки що президент Зеленський, на превеликий жаль, не справляє враження політика, який відповідає за власні обіцянки.

І якщо невиконання політиками більшості передвиборних обіцянок українським виборцем давно сприймається як норма, то ось у випадку з війною це не спрацьовує. Питання війни далі є тією «червоною лінією», заступати за яку українським політикам не варто. Гадаю, більшість із них і самі це розуміють, тому, попри весь передвиборний пацифізм, заступаючи на посаду, намагаються про ситуацію на Донбасі говорити більш-менш обережно. Щоправда, ситуацію на фронті це не надто змінює.

Щоденна реальність є куди складнішою за передвиборну картинку і простого бажання завершити війну виявляється недостатньо, аби війна справді закінчилася. Припускаю, чинна влада сама розуміє, що похвалитись у цьому напрямку поки що особливо немає чим. А похвалитись, скоріш за все, хочеться.

Крім того, можна не сумніватися, що в кабінетах влади чудово відчувають ось цей суспільний запит, який ніяк не оминеш і ніяк не забалакаєш. Оскільки не може бути в країні «ні миру, ні війни». Війна – вона або є, або її немає. В нас вона є. Як її не називай. І як до неї не стався. Є лінія фронту, є загиблі, є ворог. І те, що частина наших співвітчизників насправді перебуває на боці ворога – лише ускладнює ситуацію, яка й без того є надто складною, аби її можна було вирішити, просто відмовившись стріляти у відповідь.

Зрозуміло, що питання війни з Росією в найближчій перспективі лишатиметься визначальним моментом і ставлення суспільства до влади, і ставлення світу до України. Зрозуміло, що ми далі будемо впиратися в цю стіну, намагаючись знайти вихід. І там само зрозуміло, просто очевидно, що війна не завершиться сама по собі. Думаю, це розуміють усі. Просто суспільство має сьогодні всі підстави ставити владі незручні питання. А ось чи є у влади на ці питання відповіді – чесно кажучи, не певен.

Джерело

Загрузка...

Реклама

загрузка...

Поширюйте матеріал

попередня статтяПро фейки
наступна статтяЧому ватнікі люблять совок і ненавидять нацистів
Загрузка...