Простота лошка, який купується на заманухи матьорого наперсточника

Напишу кілька своїх висновків із пресмарафону Зеленського, постфактум.

Не так про сам захід і формат (із ним все зрозуміло, це продовження шоу для підтрики рейтингу), як про персону президента. Ця пресконференція дала чимало матеріалу для аналізу (добре, що нова влада таки збагнула, що спілкуватися з суспільством треба не лише напряму, а й через журналістів).

1. Із плюсів – Зеленський таки демонструє певні здібності до навчання й засвоєння нового для себе матеріалу, здається нібито щирим і таким, що хоче чути людей (але не всіх), хоче країні добра. Українську вивчив. Ну ок.
При цьому я все ж враховую, що Зеленський – актор, дуже добрий актор, і тому важко збагнути, де закінчується його щирість і починається сценічна гра й добре завчена роль.

2. Із деяких питань у Зеленського є нормальне ліберальне, державне бачення.
Але такі питання губляться в загальній масі популістської попси.

3. Ще плюс: як я зрозумів, “силового” відведення біля Золотого не буде. А через обстріли в Золотому не буде відведення і в Петрівському. Хоча він наполягає на цьому і ув’язує в єдиний ланцюг “примирення”.
Ок, припустимо, Зеленський щирий у бажанні не лише припинити війну (з цим все ясно, це його мета №1), а й щирий у бажанні повернути людей і території. Однак очевидно, що в цього зовсім немає плану на цьому напрямку. Є якийсь дитячий запал. Бо провести будь-якою ціною нормандську зустріч і прямі переговори з Путіним – це не план. Що далі?
Позиція Путіна давно відома, і по Донбасу, і по Криму. Зеленський думає, що може буде вибрати якісь більш-менш підходящі для України пункти з цієї позиції? Та нема там підходящих для нас пунктів. Але Зеленський чомусь думає, що якщо йому віддали моряків і першу партію політв’язнів, то йому віддадуть і решту. Просто тому що він такий щирий і хороший.
Це небезпечна простота. Простота лошка, який купується на заманухи матьорого наперсточника.

4. Уже не вперше я почув речі, які, здавалося б, не мали поєднуватися в голові і на язиці одного державного керівника, але в Зеленського поєднуються: або мир, дружба з ОРДЛО, особливий статус Донбасу (читай – федералізація України) – або стіна на кордоні з “ДНР/ЛНР”. Якщо за рік не встановимо мир – встановимо стіну і повернемося до блокади Донбасу. “А поки що – ви ж розумієте, мене обрали як президента миру”.
З одного боку – це оксюморони і небезпечна за своїми наслідками каша в голові. З іншого боку – хз, а може, це зачатки хоч якогось критичного підходу замість кавалерійських наскоків, початок розуміння, що простих рішень на тому фронті бути не може і війна з Мордором у нас дуже надовго.

5. Через кілька місяців після обрання президента я почав думати, що, може, дарма я його вважав таким… (*режим евфемізмів on*) низькокваліфікованим і некомпетентним ( *режим евфемізмів off*). Далебі.
Після вчорашнього марафону я повернувся до враження, що наш президент – недалекий і недолугий, а по багатьох питаннях – відверто тупить, бо не розуміє, про що його питають, що відбувається в таких-то (загалом не надто складних) галузях і на якому він світі.
Наприклад, Трудовий кодекс. “Оооо (закочує очі), де теж до мене питання? Може, краще уряд покликати?”
Та камон, Вова. Ти президент країни, ти перетягуєш на себе всі можливі повноваження, ти ні в грош не ставиш парламент, ти своїх нардепів опускаєш нижче плінтуса (“Я не розумію, навіщо депутатам взагалі ходити в Раду, нудитися в кулуарах, щось обговорювати там – хай щось роблять у себе в регіонах і голосують онлайн… А будуть сильно борзі – розпущу через рік, вони ж завдяки мені у ВР пройшли”). Так будь добрий, вникай у теми. Хоча б на рівні підтримання інтелектуальної розмови, а не прийняття рішень.
Але його інтелектуальний, освітній, світоглядний рівень недостатній для керування державою.
Із багатьох питань у Зеленського немає базової інформації / думки.

6. Із цього випливає ще один посилений висновок: Зеленський – несамостійний у рішеннях. Коломойський, Богдан – то все ясно. Але складається враження, що по багатьох напрямках у цю голову можна вкласти будь-що з будь-якого боку, якщо захотіти, і далеко не завжди це буде державницьке рішення. Просто тому, що людина недалека і з багатьох питань потребує “дядька”.

7. При цьому – і це ще більш небезпечно – в Зеленського запаморочення від успіхів і від рейтингу. Він почувається як фюрер/дуче, іде за напрямком авторитарної практики. Власне, і цією пресконференцією Зе наслідував Путіна – “почути всіх, бути строгим і справедливим вождем”, хіба з поправкою на квартальське хіхі й акторство. І по тривалості навіть перевершив Путіна (щоправда, Пу не відлучається в туалет – кажуть, у памперсах сидить).

8. Включати всюди, де зручно, аргумент – “за мене проголосували 73%”, “це питання підтримують 80% людей” – це тоталітаризм.
Тепер очевидно, що інавгураційна фразочка “ви всі президенти” стосується лише його прибічників. І Володимир навіть не припускає, що в деяких питаннях більшість людей може помилятися (і у виборі президента теж). А головне – він не розуміє, що влада на те і влада, щоб бути розумнішою за посполитих. Інакше гріш ціна такій владі і її державі.

9. Зеленський, на жаль, переймає найгірше з політичного світобачення Порошенка: мовляв, виступи проти нього насамперед інспіровані ворогами, проплачені такою-то опозицією, а не є вираженням позиції загалом проукраїнських людей.
Зеленський не розуміє, що і в умовних 25% (а насправді – половини країни, яка за нього не голосувала) теж може бути (і є) раціо. Їхню думку слід враховувати при ухваленні державних рішень. Це не дурні і не ватники.

10. Але Зеленський дуже любить орієнтуватися на плебс, натовп, більшість (це було видно ще з серіалу “Слуга народу”) і не любить опозицію. А найбільше він не любить Порошенка. Очевидно, не лише за “старі заслуги”, а й тому, що вбачає в ньому загрозу своєму режиму. Путч, пунш і отето всьо – не на порожньому місці взялося.
Я б на місці Порошенка теж боявся б, що повториться історія Януковича із Тимошенко – коли сяку-таку, але діячку опозиції, Юлю посадили не за щось там конкретно протизаконне, а просто через те, що президент вважав її головною загрозою своєму правлінню.
(Юля в тюрмі стала значно більшою проблемою й іконою, ніж на волі, але хто ж про таке думає до посадки).

11. Зеленського не цікавить законність, його цікавить схвалення рішень зеленим електоратом.
“Вийдіть на вулицю і спитайте в людей – Пашинський бандит? Сто зі ста скажуть, що бандит!” Значить, садимо.
Цікавий підхід. Лукашенко й Путін схвалюють.
Зеленський фактично підтвердив, що проводить наради із силовиками для швидких посадок, “щоб людям сподобалося”.
Людям, може, і сподобається, але опозиції і західним партнерам – точно ні. Із західними партнерами в Зеленського поки що медовий місяць. Але з такими підходами він скоро закінчиться і Зе, ймовірно, стане в Європі ізгоєм. Якщо не відмовиться від тоталітарних практик.

11. Як і Володимир Путін, Вова Зеленський дуже дбає про свій рейтинг. І ця пресконференція з роялем, тобто сертифікатом про рекорд у кущах – один зі способів підтримати високий рейтинг “президента з народу”.
І в мене склалося враження, що Зе зібрався бути “слугою народу” значно довше, ніж 5 років. На ось такому популізмі (хоча він чомусь взявся гучно заперечувати, що є популістом, ха-ха), сильній руці й принесенні ритуальних жертв плебсу.

12. Влада Зеленського – як велика секта, мафія із круговою порукою, де своїх не здають (якщо вони справді свої або насаджені старшими своїми). Де для своїх усе, а для ворогів – закон.
Зеленський пробиває дно, коли вперто відстоює Богдана і не хоче чути аргументів про те, що цей персонаж зашкварився вже стільки разів, що вистачило б на триста пересічних порошенківських міністрів. Він захищає посланого згори Авакова (“давайте дамо їм час”, ага) своїх кнопкодавів, свою Мендель і т.д.
Зеленському заввиграшки забути передвиборчу обіцянку чи піти проти неї (“як тільки порушу закон – піду з посади”). Він обирає для себе, які саме закони і принципи можна порушувати, коли дуже треба. Починаючи з червоного світлофора і аж до “торгівлі на крові” (Коломойський-РФ-електроенергія).
Але це ми бачимо і враховуємо. Зе-виборцям і симпатикам (і серед них багатьом запеклим противникам Порошенка) – пофіг. Подвійні стандарти тріумфують.

13. У деяких фрагментах Зеленський досить обережно і правильно підходив до національних, гуманітарних напрямків внутрішньої політики. Але ввечері, розслабившись, Зе показав той свій жупел, про який ми попереджали під час виборчої кампанії: людина-манкурт радянського пошиву, для якої національна пам’ять – ніщо, бо головне “не розколювати країну”, для якої війна на Донбасі почалася нібито через мову, а замість “Бендери” вулиці треба називати іменем ватного боксера Усика.
Залишається сподіватися, що в цих питаннях Зеленський дослуховуватиметься до порад розумніших радників.

14. Для нього найкраще джерело новин – не ЗМІ, а люди на вулицях (і в кабінетах, ага), при цьому він емоційний і вочевидь мстивий. Незручних журналістів – учасників акцій протесту – на пресмарафон не акредитували, Зеленський наголосив, що сайти читає і знає тональність усіх.
Дякуємо за попередження.

* * *
Попри те, що пресмарафон дав чимало поживи для висновків про нового президента, залишаюся при думці, що це насамперед не сенсовий і не інформативний захід (тим більше, що багато висловлювань Зеленського суперечать одне одному й висловлюванням його радників та посадовців), а шоу для його виборців. Саме місце проведення чого варте.
Ну і звісно, прибічникам Зе все сподобалося (“молодець Вова, вчиться!”), опоненти – знайшли чимало приводів, щоб ще більше наїжачитися.
Дивимося наступні рейтинги.

Доповідь закінчив. Дякую, що хтось доскролив до кінця. )

Джерело

загрузка...
Загрузка...

Реклама

загрузка...

Поширюйте матеріал

Загрузка...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here