Події в ПАРЄ – пряма провина Зеленського

Можна зараз говорити про продажну (скоріше – цинічно-прагматичну) Європу, яку цікавить тільки бізнес і протидія Китаю. В якій без москви – ніяк. 

І це буде багато в чому правда.
Можна зараз нарікати на Зеленського, який палець о палець не вдарив, щоб зарадити поверненню рфії до ПАРЄ, хоча міжнародка – це суто його сфера відповідальності. Хоч би відосик якийсь записав. Але ніт. І це буде справедливо констатувати, що ці події в ПАРЄ – вже і його пряма провина.

Можна зараз злитися на Порошенка, який своїм постійним жебрацтвом без зворотніх пропозицій витратив усі аванси, які могла нам дати нинішня Європа. І також мати в цьому рацію. Не можна однією рукою торгувати з агресором, ганяти вугілля й бензу через Білорусь й давати на це монополію медведчуку – а іншою вимагати, щоб всі інші заради загальної справедливості, просто так нас підтримували, на шкоду своїм інтересам.

Однак реальність це не змінить. Світ любить сильних. Допоки ми слабкі – в нас немає шансів. І слабкі – це не тільки про кількість танків. І навіть не про рівень ВВП. Це, передовсім, про розуміння своїх національних стратегічних інтересів. Які навіть не про те, щоб доводити всім, що ми – не росія. А в тому, щоб нарешті визначитися – ми взагалі чого для себе хочемо? Якої долі? Ми хто? Якими засобами цього можна досягти? Що ми можемо продати світу і чи може бути це успішним? Що ми запропонували європейцям конкретного, щоб бути вигіднішими за росію? А тільки так це і діє. Скільки ще могла тривати ситуація, коли ми вимагаємо від Європи того, чого не робимо самі?
Як ми можемо досягти цього в умовах вакууму влади = зеленський, переможній російській пропаганді та амебному на дві третини щонайменше населенні? Тільки щоденною просвітницькою роботою та боротьбою на кожному клаптику суспільного поля. Немає в мене швидких рецептів. Мисляча частина українців має перестати мислити інфантильно й навчитися натомість думати інтересами нації на десятки років наперед. Фронт проходить по кожному з нас.

Не опускаймо руки. Все тільки починається. Й починається – з нас.

ЗИ: І, до речі, зараз треба в жодному разі не впасти в позу ображеної дитини. А потроїти свої зусилля на міжнародному фронті. Що ніяк не відміняє необхідність жорсткого демаршу по конкретному кейсу. Думаю, в ПАРЄ нам варто поки що призупинити участь.

Джерело

загрузка...
Загрузка...

Реклама

загрузка...

Поширюйте матеріал

Загрузка...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here