Підпал будинку колишнього глави Нацбанку Валерія Гонтаревої, як і всі інші негаразди, які звалилися на неї та її родину в останні місяці – це просто виховний процес.
Так олігархічні клани після недовгих п’яти років відносної свободи знову повертають українське суспільство до звичного йому стану олігархічного рабства.
Гонтарева під час свого перебування в Нацбанку пішла на санацію банківської системи не від хорошого життя, а на вимогу Заходу. Без цієї санації, без націоналізації “Привату” просто не було б західної фінансової допомоги. І без цієї допомоги українська економіка просто загинула б – і це в першу чергу позначилося б на інтересах тих самих “маленьких українців”, які потім привели до влади тих, хто ненавидить Гонтареву за те, що вона зробила.
Але справа не тільки в Гонтаревій. Всіма цими підпалами всім іншим чиновникам просто сигналізують: слухати треба не Захід, слухати треба нас. І приймати такі рішення, які не обмежують наші інтереси. Навіть на шкоду будь-яким домовленостям із Заходом. Навіть на шкоду національним інтересам. Якщо стоїть вибір між нашими грошима і економікою – плюньте на економіку. Якщо стоїть вибір між нашим бажанням заробляти в Росії і Україні – плюньте на Україну. Україна – ніщо. Гроші – все.
Я не сумніваюся, що велика частина українських чиновників – цих професійних пристосуванців – урок засвоїть, чого б не засвоїти. А тих, хто виявиться не здатний засвоїти – просто виженуть. Ну або на них чекатиме доля Гонтаревої – хоча аж ніяк не у кожного українського чиновника є здібності і можливості знайти роботу в Лондоні.
А з «маленькими українцями» попрацює телебачення. Щоб вони не думали, що їх в черговий раз обдурили, їм покажуть якийсь черговий телевізійний серіал. Ну або замінять виконавця головної ролі на Банковій – які проблеми! Тепер роль президента зможе виконати кожен. Єдина обов’язкова умова – розуміти роль олігархів в економіці. І займатися деолігархізацією так, щоб нікого не образити. А деяким навіть дати можливість примножити капітал. Адже скоро буде земля і нові заводи. Не хотілося б, щоб у українців були ілюзії щодо того, хто все це купить.
Але ілюзії будуть, я не сумніваюся. Кріпак, у якого є віра в те, що він сам вирішує свою долю, є набагато зручнішим для “господарів життя”, ніж кріпак, який розуміє своє рабське становище.
Адже у такого кріпака може хоча б з’явитися бажання здобути свободу.
