Нетипова виборча кампанія Зеленського створює ризики і для нього, і для українців

Поступово оголюється той факт, що у нового президента немає ядерного електорату.

Недільного вечора 21 квітня виборці Петра Порошенка перебували в глибокому песимізмі. Їхні сторінки в Facebook рясніли закликами не здаватися, триматися разом, продовжувати боротьбу. Хтось описав думки про реальну і швидку еміграцію, хтось відправляв сам себе у внутрішню. Але минуло менше доби з моменту визнання чинним президентом своєї поразки — і ранок понеділка перестав бути важким. Ті, хто ліг спати в депресії, прокинулися у прекрасному настрої.

Його підняв переможеним Дмитро Разумков, спікер штабу переможця Володимира Зеленського. День тільки-но почався, а він уже озвучив думку свого патрона: зниження тарифів на комуналку не входить до компетенції президента. Якщо це і відбудеться, то не через день-два. Поки опоненти Зеленського писали знущальні пости, сталася нова зрада. Учасник його команди Олександр Данилюк повідомив: нікого новий президент не посадить. Немає у голови держави такої кнопки — садити чи не садити. Нарешті, спікери Володимира Олександровича заявили: війну на Донбасі не завершити. Не вийде “просто припинити стріляти”. Це тривалий процес, важлива складова якого — Мінські угоди.

Віце-спікер Ірина Геращенко, соратниця Петра Порошенка, записала відео, в якому звинуватила команду Зеленського у свідомому обмані своїх виборців. Тут я не зовсім згоден. Будь-який політик, і не тільки в Україні, будує кампанію на обіцянках, більшість з яких виконати не може. Той же Порошенко п’ять років тому взяв виборця обіцянкою швидко перемогти на Донбасі, про що йому в’їдливо нагадували опоненти не тільки на виборах, а й упродовж усієї каденції.

Однак така ситуація все-таки не зовсім типова для виборчої кампанії. І несе набагато більше ризиків як для Зеленського, так і для його виборців, яких, як відомо, 73% серед тих, хто проголосував. Із них і почнемо.

Трохи більше половини, а саме 39,1%, які віддали голоси за актора-коміка, чекають від нього саме зниження тарифів на комуналку. Трохи менше, 32,4% співгромадян, очікують посадок, до того ж у соцмережах вимагають насамперед посадити Порошенка. Є й інші забаганки, за які голосували мільйони в усій Україні. Спільне одне: всі бажання Зеленський може виконати тільки в новому сезоні Слуги народу. Способи здійснення мрій напишуть сценаристи. У реальному житті президент за комуналку не відповідає. А результат війни залежить передусім від того, хто її почав — головнокомандувача Збройних сил РФ Володимира Путіна.

Невже 13,5 млн українців такі наївні? Це ж дорослі люди, що мають різний життєвий досвід, що перебувають у різних соціальних групах, а не живуть, хай йому грець, у повній ізоляції від зовнішнього світу. Відповідь проста. За час виборчих перегонів у соцмережах старанно пояснювали, за що відповідає глава держави, а за що — ні. Могло спрацювати, адже користувачів українського сегменту Facebook 13 млн. Але цього було недостатньо. До того ж користувачі соцмереж і телеглядачі — різні аудиторії. Ось і не вдалося донести до народу просту істину про компетенцію його потенційного слуги, хоч яке б прізвище він мав. У наявності — свідомий чи несвідомий інформаційний і комунікативний вакуум, в якому опинилися співгромадяни, які не звикли до альтернативних телевізору джерел отримання інформації. Чим і скористався штаб кандидата Зеленського.

Точніше — штаби. За різними даними, їх було кілька. Вперше в історії українських виборів, щоб наростити аудиторію, виборцям різних регіонів обіцяли різне, часто протилежне. Це озвучила соціолог Ірина Бекешкіна. На півдні і сході країни, де НАТО бояться, людям обіцяли домагатися нейтрального статусу України. На заході, півночі та в центрі — навпаки, прискорити зближення з Альянсом. Одним обіцяли розвивати української мову, іншим — винести тему за дужки. Одним — потепління відносин із Росією, іншим — збереження жорсткого протистояння.

Але, як сказав би сам Зеленський, час визначатися, хлопці. Схоже, його спікери вже озвучують реалії. І це очікувано відштовхне частину прихильників. Новий президент за той самий крок від любові до ненависті. До того ж умовна “група 25%” його вже не полюбить, навіть якщо він почне вчити українську мову. Створена його спритними штабами ситуація поступово оголює той факт, що новий президент — теж вперше в історії України — не має ядерного електорату. Та й на спікерів, схоже, довго опиратися не вийде.

Джерело


Загрузка...