Куди засунути законопроект Бородянського-Зеленського

Міністр культури Володимир Бородянський заявив, що скандальний законопроект про регулювання інформаційного простору, який отримав назву «закону про дезінформацію», буде перероблений з урахуванням отриманих зауважень, а потім знову пред’явлений громадській увазі.

Начебто всі, включаючи українське представництво Ради з прав людини ООН і представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ, пояснили міністру, що варто було б зробити з цим законопроектом, щоправда, не тими простими і яскравими словами, якими пояснили українські журналісти, але Бородянський не здається.

У міністра є тепер законна «відмазка»: у вівторок 28 січня була проведена якась «стратегічна сесія», куди покликали людей із медіа, і деякі навіть змогли туди потрапити, і це нібито означає, що громадськість долучилася до обговорення і стала співавтором законопроекту. Тепер можна викотити черговий неадекватний документ і видати його за результат спільної роботи з професійним співтовариством. Мовляв, громадяни проявили ентузіазм при виборі мотузки для власного повішення.

Узагалі, появу законопроекту Бородянського слід вважати справжнім подарунком. Не з’явися це чудо державно-правової думки, багато хто б продовжував вважати колишнього керівника телеканалу СТБ нормальною людиною, у всякому разі настільки, наскільки СТБ був при здоровому глузді порівняно з іншими українськими телеканалами, де неадекватність зашкалює. Але тепер-то стає зрозуміло, що «Битви екстрасенсів» та інші «Шоу холостяків» були не болісною угодою зі смаком і совістю в жорстокій битві за глядача, а безпосереднім відображенням Останкіно головного мозку і відпочинком душі тамтешнього начальства. І це начальство віднедавна керує всією українською культурою. Мені здається, це цінне знання і посібник до дії.

Справа в тому, що найпослідовнішим і єдино правильним результатом обговорення законопроекту Бородянського була б негайна відставка автора і промоутера, тобто Володимира Бородянського. Громадськість ознайомилася, приголомшилася й підняла очі, що прозріли, на Володимира Володимировича. Після чого він зник би з цих очей геть і забув дорогу в політику.

Якщо це незрозуміло самому міністру, а йому незрозуміло, потрібно потикати паличкою в прем’єр-міністра, який повинен бути в курсі справжнісінької інформаційної диверсії проти влади, яку влаштував його підлеглий, який взявся боротися з інформаційними диверсіями. Тому що неосудність члена уряду свідчить про слабку осудність всього уряду і, зокрема, його голови, яким Олексій Гончарук поки є, хоча вже пише листи з проханням на вихід.

А ще в Олексія і Володимира є свій Володимир, який Володимира та Олексія поставив на ті позиції, на яких вони нині перебувають, і якщо вони обидва змушують того Володимира здаватися ворогом свободи слова та здорового глузду, то Володимиру було б відрядити, якщо поки не Олексія, то точно Володимира туди, куди його відправляють журналісти, а представники міжнародних структур відправляють теж, але соромляться це місце назвати. Цей ланцюг взаємозалежностей називається політичною відповідальністю. У неї є цікава особливість: якщо вона не настає відразу, то потім настає все одно, але вже набравши ваги і розльоту крил.

І поки вся історія навколо законопроекту триває, а триває вона вже довго, і президент дає їй тривати, хоча неможливо собі уявити, що він не в курсі змісту і реакції на зміст, це, виходить, спільна ініціатива Бородянського і Зеленського, а десь збоку Гончарук. І поки документ, народжений їх зусиллями або внаслідок безсилля, не полетів назавжди в кошик, складно не замислюватися, чи вистачить у нього сторінок на всіх трьох, для використання в єдино прийнятний і максимально переконливий спосіб.

Джерело

Загрузка...