Історія з “Євробаченням” стала відмінним дзеркалом для всієї країни

Історія відбіркових турів на конкурс стала відмінним дзеркалом для всієї країни.

В Україні політикою стає все – навіть те, що політикою спочатку бути не повинно. Втім, це не дивно. Ми – країна, обпалена війною. Країна, яка в режимі реального часу конструює власну ідентичність. Яка ділить всіх на «своїх» і «чужих» за допомогою головних перевірочних питань.

Немає сенсу цьому дивуватися. За власні довоєнні ілюзії країна заплатила досить дорого – і тепер прискіпливо вдивляється в кожного, хто хоче виступати від її імені. Це стосується політиків. Це стосується зірок шоу-бізнесу. Адже проблема дуету ANNA MARIA не в тому, що вони публічно не зреклися своїх батьків – цього від них ніхто і не вимагав. Їхня проблема в тому, що вони так і не зрозуміли: бути зіркою – значить, мати підтримку і любов аудиторії. А якщо твоя позиція не збыжиться з позицією аудиторії – вона тебе не підтримуватиме. Що, власне, і сталося. Цей дует дискваліфікували не чиновники, його дискваліфікували глядачі.

Немає сенсу дорікати нам тим, що ми «занадто політизовані». Зрештою, політика – це розмова про майбутнє. Про те, що ти вважаєш нормою і девіацією. Це розмова про пріоритети і картинку бажаного «завтра». У цьому сенсі політиці знайдеться місце всюди. І якщо ти заявляєш про власну аполітичність – ти всього-на-всього делегуєш своє право визначати картинку завтрашнього дня комусь ще.

До речі, про пісенний конкурс. Його організатори люблять підкреслювати його аполітичність. Цілком можливо так воно і є – але тільки не для нашої країни. З однієї простої причини: для значної частини України головне в його назві – не “пісенний», а «європейський».

Ми зовсім нещодавно визначилися з тим, частиною якої цивілізації хочемо бути. Ми лише нещодавно перестали грати в гру під назвою «багатовекторність». Немає нічого дивного, що ми з самовідданістю неофітів бачимо в ньому щось більше, ніж просто музичне змагання. За влучним визначенням Віктора Трегубова, цей конкурс перетворився для значної частини країни в такий собі «саміт культурної дипломатії».

«Євробачення» для нас – це спосіб підтвердити цивілізаційний вибір. Для «старої Європи» немає ніякого резону сприймати цей конкурс точно так само. Зрештою, у Великобританії, Франції та Німеччини немає рефлексій на тему того, чи є вони Європою. А ми продовжуємо сумніватися. Ми досі не впевнені, що перетнули свій геополітичний рубікон. І тому такі гострі наші списи, які ми ламаємо в риторичних битвах на тему «хто гідний нас представляти».

Напевно, це проблеми росту. Напевно, це дитячі хвороби. Ті самі, якими потрібно перехворіти зараз, а не зверхньо снобити на тему «а ось для Європи це третьорядний захід». Європа на те і Європа, щоб не сумніватися в тому, хто вона. А ось ми продовжуємо закономірно сумніватися. Боятися реваншу. Остерігатися поразки і краху. І тому щороку цей конкурс перетворюється для нас на ціннісне дербі. Тією ж мірою, яким цим самим дербі для нас стають будь-які вибори.

Але бути Європою – це не тільки співати для Європи. Бути Європою – це не тільки отримувати голоси її аудиторії. Бути Європою – це, в першу чергу, дотримання процедур. Може, і добре, що тепер у нас є цілий рік, щоб виробити нові правила гри.

Зрештою, нам і без того буде про що ламати списи цієї весни.

Джерело

Загрузка...

Реклама

загрузка...

Поширюйте матеріал

попередня статтяЧто могут срочники?
наступна статтяКак в Венесуэле началась война за еду
Загрузка...