40 днів прощі. Пройдено 970 км

Я переживав, що важка дорога почнеться в заповіднику Бергеф’єлл, але я вже зараз долаю максимум 10 км за 4-5 годин.

Я переживав, що на мапі гірські стежки якісь занадто рівні, суцільні прямі лінії. Тепер розумію чому. Ніяких стежок тут в принципі не існує. Просто є напрямок, а як я буду долати перешкоди, залежить повністю від моєї хворої фантазії, розпещеності та досвіду.

Я переживав, що після закінчення паломницького шляху, який є досить доглянутим і актуальним, натраплю на стежки, якими ніхто не ходить вже багато років і мости через ріки можуть бути заваленими. Даремно переживав. Ніяких мостів тут ніколи й не було. Все треба переходити вбрід, або стрибати по камінню з рюкзаком вагою 20+ кілограмів.

Тепер про нагальне. Температура 2 градуси. Висота 900 метрів. Хоч і не дуже високо, але дерева вже не ростуть. Тільки каміння, мох і дивні рослини, які покривають усе навколо – вони м’які, як найкращий у світі матрац… або груди юної валькірії. Людей не бачив вже два дні. Навколо місцями лежить сніг, а з під криги течуть струмки.

Коли я вже був втомлений, як сусідка тьотя Валя після другої зміни на м’ясокомбінаті, Одін вивів мене на мисливську хижу. Є пічка, дрова, навіть патрони і… недопита пляшка віскі. Мабуть Одін вирішив, що я заслужив хороший настрій і гарну компанію.

Розтопив пічку так, що з лоба піт тече. Нарешті висушив усі свої речі. Після 25 км по дикій місцевості з постійними підйомами і спусками під ніжний акомпанемент скандинавського дощику, це просто мана небесна. Про більше й мріяти не міг.

Роздягнувся до гола, взув кросівки, побіг вище у гори. Побачив оленя. Красивий, високий, з рогами (причину наявності яких біологи не можуть пояснити до сих пір). Олень дивився на мене секунд 10, мабуть думав, що нільзя бить на свєтє красівай такой, після чого його нервова система не витримала психологічного навантаження, і він побіг розказувати своїм родичам, що за диво він бачив на власні оленячі очі.

Поки я витріщався на це прекрасне створіння, моє, повне еволюційних недоліків людське тіло, охололо, почав відчувати температуру навколишнього середовища. Стрибнув у велику водойму, яка утворили струмочки, що витікали з-під снігу. Вода крижана. Помився. Побіг назад у хижу. Допив залишене Одіном віскі. Послідовність саме така: спочатку бігав голяка, потім віскі.

Мені здається, що це один з найкращих днів у моєму житті. Ну, і в житті Оленя, звичайно.

P.S. Я вже зробив дуже багато заміток стосовно сюжету майбутньої книги. Тож, скоріш за все, я дійсно її напишу.

P.S.S. Весь день я зняв. Ви його побачите у майбутньому фільмі. Вам не розповідаю і 10% того, що зі мною трапляється )) Але усе буде в фільмі.

P.S.S.S. “Валерій, я думав, ти не п’єш алкоголь!”… А ви колись пили наодинці з Богом?

Загрузка...